Затяжний карантин став серйозним викликом для української системи освіти. Учні та студенти, по суті, перейшли на дистанційне навчання. Батьки школярів масово нарікали, що основна педагогічна робота лягла на їх плечі. Вчителі ж скаржилися на брак комунікації із профільним міністерством, у якого досі нема постійного очільника.

У складній ситуації опинилися і випускники-2020. З 25 червня їм доведеться здавати Зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) в нестандартних умовах: без пробного “тренувального” тестування, без очної підготовки в школах в останні півроку, та ще й в масках.

Рішення про те, яким чином почнеться наступний навчальний рік уряд ще не ухвалив. Детальніше про нові реалії школярів та абітурієнтів цього року в інтерв’ю РБК-Україна розповіла тимчасово виконуюча обов’язки міністра освіти і науки Любомира Мандзій.

– Ви обіймаєте посаду т.в.о. міністра з 25 березня майже з самого початку карантину і коронакризи. Які наслідки ці процеси завдали сфері освіти?

– Нам вдалося стабілізувати ситуацію з навчанням з використанням дистанційних технологій. Ми напрацювали рекомендації, як можна організувати процеси в школі. Стабілізували ситуацію з виплатою зарплати вчителям та вихователям. Я можу сказати, що для нас викликом залишаються технічні можливості. Це те, на що ми оперативно не можемо відреагувати. Це складно організувати в короткий проміжок часу.

– Багато вчителів жалілися, що під час карантину в них була мінімальна комунікація з МОН. За їх словами, було поставлено завдання зробити дистанційне навчання, але при цьому якихось зрозумілих рекомендацій не було.

– В Україні загалом 15 106 шкіл і кожна з них використовує різні стратегії й інструменти дистанційного навчання, щоб охопити максимальну кількість учнів. Ми скерували рекомендації як власне це можна організувати.

Але кожний вчитель вправі самостійно визначити зручні для себе інструменти, які дозволяють продовжувати освітній процес в умовах карантину. З 2017-го року в законі “Про освіту” передбачена автономія школи.

– Чи не мав такий підхід негативного впливу на навчання через дезорганізованість?

– За організацію освітнього процесу в межах школи відповідає не МОН, а директор школи. В нас 440 тисяч вчителів. Тому розумію, що в різних школах було по-різному. Так, ми як держава не мали єдиної точки доступу, щоб спонукати вчителів та учнів використовувати лише цей ресурс. Я про Нову освітню електронну платформу (НОЕП). Зараз ми працюємо над тим, щоб вона запрацювала з вересня.

– За словами багатьох батьків, як такого навчання не відбувалось. Воно перейшло на самоосвіту вдома.

– Я теж читаю про те, що були надіслані завдання і більше нічого. Але категорично не погоджуюсь, що в межах України це перейшло на самоосвіту. Ми розуміємо випадки, які були. Але море прикладів вчителів, які і записували уроки, і навіть проводили батьківські збори онлайн.

Не погоджуюсь із тим, що все було виключно на використанні потенціалу батьків. Ми розуміємо важливість залучення батьків до цього процесу, але згадайте і закон “Про освіту”. В законі теж прописано, що батьки є учасниками освітнього процесу.

Тобто це той період, коли потрібно було підтримати своїх дітей та допомогти. Це був виклик. Я вважаю, що ми з цим викликом впорались.

– А якщо батьки бачать, що вчитель лише скидає завдання і більш ніяк не допомагає. Чи є механізм як реагувати на це?

– Безперечно. Я розумію, що загально в такій кількості шкіл, яка є у нас – це не реально з’ясувати по кожній школі. Але маємо море прикладів, як були створені батьківські чати, учасником яких був директор школи. Вони могли відслідковувати ситуацію з відгуками батьків по кожному окремому класу. Тому батькам варто звертатись до директора школи.

Автор

Удовенко Олександр