У мене є закон – називається «ноги в воду». Кожні три-п’ять років слід сісти на березі річки, опустити ноги в воду, нічого не робити, сидіти і думати: що ти зробив за ці роки? Навіщо? Чи потрібно це було робити? Куди ти йдеш?..

Кожні три-п’ять років потрібно звертати. Оновлюватися, розумієш? Ти не можеш весь час йти ось так (по прямій лінії)… Навіть якщо йдеш до якоїсь певної мети, то йти треба ось так (рука виписує зміїний зигзаг)…

Йти весь час по одній дорозі нудно, нецікаво, неправильно. Жах повторення: тут вже сидів, тут лежав, з цим пив, з цим їв, з цим танцював. Неможливо. Словом, ти повинен влаштовувати собі ревізію: щасливий ти чи ні. Цей самоконтроль регулярна, обов’язкова процедура. Як умивання. І якщо ти відчуваєш на тілі коросту нещастя – її необхідно усунути.

Потрібно зрозуміти, що саме і в якому місці неправильно, це раз. І знайти в собі сили зробити з цього місця крок – це два. А це завжди дуже боляче. Дуже непросто. І абсолютно необхідно.

Кожному треба побувати в Індії: це досвід, який сильно змінює ставлення до життя, дає наочний приклад перемикання швидкостей і зміни орієнтирів. Будь-кому треба бувати в країнах, де радість життя розчинена в повітрі, як бульбашки в шампанському, – в Італії, на Кубі. На Кубі я якось багато годин спостерігав за хлопцем, який вішав у готельному холі фіранку, – він ходив, пританцьовуючи, йшов, повертався, включав магнітофон, примірявся до карнизу, знову йшов, наспівував, приклацував пальцями; він повісив фіранку, вона перекосилась і впала – він махнув рукою і пішов, абсолютно задоволений; він приголомшливо, приголомшливо провів кілька годин!

Щоб бути щасливим потрібна велика внутрішня работа. Більшість же людей як думають: ось готова, на кшталт, правильна «формула», я на неї і буду покладатися, бо всі «розумні» люди так і роблять.

«Розумним» людям не хочеться витрачати час на те, щоб пізнати світ самостійно. А дурневі хочеться! “Так, чому я не повинен наступати сюди? А!!! Ух!!! Ось тепер зрозумів.” Він робить помилки, але він же живе в цей час. Нецікаво ж просто прийняти все готове – цікаво прожити цю кожну хвилину. Ці пошуки, помилки і є життя.

Бути нещасливим – це весь час прагнути кудись і не помічати того, що ти вже знаходишся там, куди ти хочеш потрапити. Кожен день ти знаходишся в щасті. Але найчастіше люди не помічають цього. Ось людина думає: якщо доб’юся чогось, зароблю більше грошей, візьму якісь висоти – в науці, там, або в суспільстві, ось тоді я буду щасливим. Вона не розуміє, що вже знаходиться в стані, в якому є щастя. Завжди. А дурні так і роблять. Це мудрість. Власне, завдання клоуна – допомогти людині стати дурнем. Або перестати бути нещасним.

Робити потрібно тільки те, від чого у тебе всередині дзенькає.

Чим довше живу, тим більше розумію, що все «домігся» – це коли виліз на вершину, видну звідусіль. Встановив прапор, отримав медаль, премію, прославився, поставили тобі пам’ятник. Нісенітниця. Мене цікавлять ті, хто домігся чогось всередині себе. У мене зараз більше десятка друзів, які всі – дивно щасливі люди. А вони примудряються транслювати це щастя незалежно від того, які їхні формальні досягнення, скільки у них грошей, чи є у них труднощі. Вони сильніше світу. Вони не залежать від світу, а допомагають йому бути щасливими…

Цікаво займатися тільки тим, що неможливо. Решта – нецікаво.

Бути дурнем – це бути щасливим. Насправді дурні – це ті, хто всупереч усьому йдуть до свого щастя. Кидають всі непотрібні справи і роблять тільки те, що веде до радості.

джерело:З інтерв’ю Слави Полуніна