Закінчиться це розширенням меж допустимого Політбюро 1.0.? Після майже 2 років неуспішною роботи Володимира Зеленського на посаді Президента України та дедалі більшої впевненості в неможливості досягти своїх цілей в рамках існуючої вертикалі влади (парламент, уряд, судова система) і процедур (Конституції і законів), влада в Україні фактично трансформовано в національну версію Політбюро (політичного бюро): вищого колективного органу управління державою, що стоїть фактично над ним і володіє малообмеженими повноваженнями. Звичайно, це не перша спроба українських президентів використовувати РНБОУ для свого посилення, але якщо попередні обмежувалися використанням РНБОУ як паралельного «уряду» або спецслужби, то нинішня – це значно інший підхід. Адже в даній ситуації РНБОУ працює не тільки для посилення авторитету, тиску або паралелізаціі органів влади, а ПЕРШ ЗА всього ЗАМІСТЬ них – судової гілки влади (трактовані законів і покарання), законодавчої (фактичне формування нового правового поля країни), виконавчої (економічне регулювання, перехоплення повноважень КМУ, функцій Нацради з питань телерадіомовлення). До речі раніше РНБОУ також зіграла важливу (якщо не визначальну) роль при прийнятті рішень щодо скасування місцевих виборів на частини території Донецької і Луганської областей (підконтрольних) і фактичному розгромі Конституційного Суду України. Тому нинішнє РНБОУ – це не уряд, а саме Політбюро. Наддержавний і всеосяжний характер можливостей якого визначається парадоксальною комбінацією – з одного боку відсутністю конкретних повноважень у самого органу, слабовизначеністю його статусу; і, з іншого – максимальною концентрацією реальної влади і повноважень у його окремих членів – Президента України, Голови Верховної Ради, Прем’єр-міністра України, Міністра внутрішніх справ, Голови Служби безпеки України, Генерального прокурора, Керівника Офісу президента України, Голови Служби зовнішньої розвідки, міністра закордонних справ, міністра фінансів, міністра оборони, Головнокомандувача Збройними силами, Голови Державної служби фінансового моніторингу України, Голова Національного банку України та інших – в цілому 20 вищі посадові особи України. При цьому, складається враження, Президент тільки номінально-юридично надає видимості легітимності його рішень. А силові і виконавчі структури керуються в своїй роботі не Конституцією і законами України, а рішеннями, прийнятими на РНБОУ і легалізованими указами Президента. Найважливіше в цьому процесі не підпис Президента під Указом, а підписи усіх інших під рішеннями РНБОУ – політична «омерта» ( «кругова порука»). І якщо навіть РНБОУ володіє даними про безпрецедентні загрози українській державності, нинішня РЕАЛЬНА модель управління принципово не відповідає конституційній архітектурі органів влади української держави. При цьому РНБОУ – це насамперед вираження влади (наявності можливості щось зробити), а не законності (орган не має повноважень, які реально реалізує) і справедливості (рішення, що не спрямовані на соціальні завдання, а – виключно на політичні). І хоча ця «Велика ложа» з одного боку стабілізує президентство В. Зеленського (хоч і розмиває повноваження), з іншого – значною мірою перебуває під впливом зовнішніх сил і окремих українських фінансових груп. Але груповий характер цього нового політбюро безумовно виграшний. Він дозволяє вирішити кілька принципових завдань: – домогтися першого єдності всіх ключових структур влади (і можливості реалізації прийнятих рішень); – обійти законодавчі та управлінські бар’єри при прийнятті рішень, опір інших учасників системи; – колективно підім’яти потенційних політичних дисидентів і конкурентів в структурах влади (наприклад, Главу Верховної Ради або Генпрокурора); – розділити відповідальність і громадський тиск на всіх. Джерелом натхнення такої трансформації влади швидше за все є страх втрати влади, а потім вже західні партнери. На питання – чому все це закінчиться – поки відповідати рано. Але, ймовірно, ще більшим розширення «кордонів допустимого» в українській політиці.

https://svodka.com.ua/