У процесі масштабної і витратною репетиції вторгнення, Росія позначила напрямки і розмах можливих ударів, а також сценарії дій … Заява Шойгу про завершення «військових навчань» біля кордонів України і в окупованому Криму, а також відведення військ в пункти постійної дислокації дало старт активному обговоренню українськими політиками, експертами та ЗМІ традиційного набору тем: перспектив американо-російських відносин, мінського «процесу», «режиму припинення вогню» та ін. Що ж стосується наших власних завдань, то вони, як водиться, відійшли на другий план, гублячись у тіні глибокодумних геополітичних міркувань. Таку думку висловив сьогодні в блозі екс-нардеп Андрій Сенченко. Багато в нашій країні передчасно розцінили заяву про відвід російських військ, як доконаний факт, і з полегшенням видихнули. З урахуванням того, що нічого не закінчилося, і подібних шантаж-загострень буде ще багато, нам треба навчитися кожна дія ворога максимально використовувати в своїх інтересах. Тому, не відкидаючи необхідність всебічного аналізу подій воєнної весни 2021-го і їх наслідків для світової політики, вважаю важливим звернути увагу на кілька практичних питань. У процесі масштабної і дуже витратною репетиції вторгнення Росія позначила напрямки і розмах можливих ударів, а також сценарії подальших дій. Ніякі навчання української армії, що проводяться в «бюджетному варіанті» за легендами, написаним в одних і тих же кабінетах Генштабу, як для противника, так і для власних сил, не дадуть настільки багатого матеріалу для прийняття рішень щодо зміцнення нашої оборони. Будемо вважати, що ми заощадили за рахунок Кремля, який в черговий раз за гроші російських платників податків потішив самолюбство і поплескав всім нерви. Думати, що аналіз останніх військових зусиль противника – прерогатива лише військового керівництва, помилка. Як справедливо говорив маршал Маннергейм, «Війна – справа не тільки армії, це доля всієї нації». Саме тому важливо залучити українське суспільство в обговорення внутрішньої, а не лише світового порядку денного. Це спонукати парламент і уряд своєчасно прийняти необхідні рішення щодо істотного зміцнення оборони країни. Для надійного захисту 1300 кілометрів підконтрольної частини узбережжя Чорного і Азовського морів маневрів пари американських есмінців явно недостатньо. Вже сьогодні очевидно, що реалізація власної ракетної програми вимагає зусиль іншого масштабу. Також необхідно терміново приймати, а головне, практично реалізовувати програму розвитку далекобійної артилерії і сучасних боєприпасів. Прикриття країни з неба вимагає наполегливих дій в декількох напрямках. Поряд із зусиллями щодо отримання сучасних американських і німецьких зенітно-ракетних комплексів, необхідно активізувати роботи з розробки вітчизняних ЗРК. Україна на це здатна, причому як в інтересах власної оборони, так і з метою розвитку експортного потенціалу нашої «оборонки». Крім того, необхідно починати серйозний діалог з американськими партнерами про можливість, в разі крайньої необхідності, практичного встановлення безпольотної зони над всією територією України. Мова не про участь третіх країн в російсько-українському збройному конфлікті, а про екстрені заходи по захисту цивільного населення сорокамільйонної країни і недопущення широкомасштабних військових дій на європейському континенті. Що ж стосується загрози на суші, то треба підвищувати нашу здатність зупиняти ворога на далеких рубежах, не допускаючи «рукопашної», яка неминуче призводить до величезних втрат. Це завдання одними турецькими безпілотниками не вирішити. Потрібно насичення військ українськими системами залпового вогню «Вільха», протитанковими комплексами «Стугна», самохідними артилерійськими установками «Богдана» і багатьом іншим, що відрізняє сучасну високотехнологічну армію від радянської. Наша армія повинна мати достатньо сил і засобів для ведення інтенсивних бойових дій на весь період, який буде потрібно, щоб «перемолоти» наступаючі сили ворога в разі такого типу вторгнення. Однак, для виконання всіх перерахованих завдань одного «заліза» мало. Потрібні професіонали, здатні його ефективно застосовувати. І знову на перший план виходить багатогранна завдання переходу від контрактної армії з великим прошарком «заробітчан» до професійної контрактної армії зовсім іншої якості. Путін і повноважні представники його пропагандистської «еліти» типу Симонян і Скабеевой в мілітаристської угарі зробили Україні неоціненну подачу – голосно підтвердили, що на нашій землі вони воюють не тільки проти української незалежності, а й активно протистоять НАТО. Ці заяви дають нам повне право пред’являти рахунки західним партнерам. Досить розплачуватися за кров наших солдатів, що захищають не тільки свою землю, але і східний фланг НАТО, виразом глибокої стурбованості! Путінський режим своїми устами підтвердив, що в українського керівництва є всі підстави жорстко ставити перед нашими американськими, а особливо європейськими партнерами, як мінімум, чотири питання: 1. Доведення антиросійських санкцій до рівня, достатнього, щоб Кремль забрався з Криму і східних територій України ; 2. Надання зовсім іншого масштабу військово-технічної допомоги, в повному обсязі відповідає завданням і фактичної ролі, яку українська армія виконує не тільки в інтересах нашої країни, але і в інтересах колективної безпеки країн НАТО; 3. Припинення ганебних спроб добудувати у співпраці з агресором «Північний потік-2»; 4. Списання значної частини зовнішніх боргів України, що постраждала від збройної агресії Російської Федерації і багаторічну відсутність виразної позиції і ефективних дій по її припиненню з боку наших західних партнерів. До сказаного варто додати, що Будапештські гарантії і незаперечний факт величезної фінансової вигоди, отриманої не тільки країнами-гарантами, а й усіма країнами НАТО в зв’язку з відмовою України від ядерної зброї, багаторазово підсилюють переговорну позицію нашої країни з перерахованих питань.

https://svodka.com.ua/