Коли два тижні тому керівниця Офісу військового омбудсмана підтвердила те, що у 425-му Окремому штурмовому полку "Скеля" станом на весну цього року "несли службу" близько 2 000 чоловіків і жінок з наркозалежністю, у багатьох українців відкрились очі на масштаб цієї проблеми. Склалось хибне враження, нібито наявність цієї категорії "воїнів" у військовому підрозділі — якась характерна його ознака.
Втім ця новина є гарним приводом поставити кілька глибоких питань про те, чому наркозалежні взагалі потрапляють до Сил оборони та безпеки і як це впливає на їх боєздатність?
Солодка теорія, гірка практика
З одного боку, 402-й наказ Міністерства оборони України стверджує, що чоловіки та жінки, які мають наркотичну залежність та / або перебувають на замісній підтримувальній терапії (ЗПТ), непридатні до служби. У виняткових ситуаціях їх можуть визнати обмежено придатними. Коли рекрути потрапляють до військових частин з документами, які підтверджують їхню залежність від наркотиків, медикам не залишається нічого іншого, як спрямовувати їх на спеціалізоване обстеження і повторне ВЛК.
З іншого боку, триває 12-й рік війни. Армія безперервно потребує поповнення. Значна частина військовозобов'язаних чоловіків шукає способи уникнути мобілізації: хтось виїжджає за кордон, хтось переховується, хтось використовує будь-які законні й незаконні механізми, аби не потрапити до Війська.
Люди з тяжкими залежностями часто не мають ані таких можливостей, ані такого ресурсу. Але вони легко потрапляють на радари ТЦК, проходять ВЛК, всупереч 402-му наказу отримують статус "придатний" і переступають поріг підрозділів СОУ, які навіть гадки не мають, що за "сюрприз" до них надійшов.
Найчастіше військові частини й "Скеля" зокрема не можуть відмовитися прийняти "рекрута", якого держава офіційно визнала придатним до служби і який таємно споживає наркотики.
Якщо члени ВЛК поставили свої підписи, командир підрозділу не наділений правом сказати: "Ні, ця людина непридатна до війська". Він та його підлеглі зобов'язані працювати з тією реальністю, яку отримали. Таким чином, проблема держави стає проблемою армії. Або, іншими словами, армія стає віддзеркаленням суспільства.
Ще раз наголошу: мобілізація та доправлення наркозалежних (у т.ч. "метадонових") чоловіків не є проблемою суто "Скелі". Про неї знають не в одному полку і не в одній бригаді, але її зрідка обговорюють публічно, бо будь-яка розмова про неї найчастіше перетворюється на звинувачення конкретної військової частини у нелояльному ставленні до цих "хворих".
Читайте також: СкеляГейт. Що відбувається з армією на тлі прикладу одного з підрозділів
Туманна свідомість, автомат в руках
Щойно військовослужбовцями стають ті, хто за паперами "рекси", а по суті наркозалежні, медики змушені мати справу не тільки з їх бойовими травмами, а й з наслідками багаторічної наркотичної / алкогольної залежностей, тяжких хронічних хвороб і занедбаного стану здоров'я.
Іноді — негайно. Один з таких новоприбулих до "Скелі" взагалі не мав зубів; він приїхав з некрозом тканин і тривалим гниттям у ротовій порожнині. Інші страждали від важкого абстинентного синдрому і потребували на допомогу нарколога більше, ніж на поради інструктора з бойової підготовки.
Втім реально це "квітки". У цивільному житті людина в стані наркотичного сп'яніння або на ЗПТ найчастіше становить небезпеку лише для себе або найближчого оточення. У війську це не так. Такий "воїн" перебуває за спиною десятків побратимів, поруч зі зброєю, боєприпасами, вибухівкою та цінною військовою технікою.
Одного військовослужбовця довелося терміново госпіталізувати після того, як у стані абстиненції він встромив собі в живіт металевий предмет. Інший звернувся до медиків зі скаргами на сильний біль у животі. Обстеження показало, що він проковтнув кілька болтів і цвяхів. Буває і ще гірше: один мобілізований раптово напав на інструктора й намагався його задушити.
"Боєць" у стані важкої абстиненції або наркотичного сп'яніння може самовільно залишити позицію, неадекватно відреагувати на наказ, проявити агресію щодо побратимів і втратити контроль над зброєю. Під час бойових дій ціна такої поведінки вимірюється не лише його власним життям.
Тому проблема наркозалежних у Війську перестала бути суто медичною. Це історія про боєздатність підрозділів й безпеку і моральний дух воїнів.
Було б також неправильно сказати лише одну частину правди. Досвід "Скелі" зокрема свідчить про те, що чимало людей, які прибули із наркотичною залежністю, після проходження найважчого періоду ставали зовсім іншими людьми.
Деяким вдавалося відновити стосунки з батьками, дружинами і дітьми. Один з таких після завершення фахового навчання сказав слова, які я запам'ятав надовго: "Мама сказала, що, якби мене не забрали в армію, я вже помер би так само, як мої друзі". Втім для "реанімації" таких людей потрібні час, люди, терпіння і величезний ресурс. Але чи повинна штурмова військова частина виконувати функції реабілітаційного центру? Ні.
Принципове завдання війська полягає в тому, щоб навчити людину воювати, а не лікувати наслідки багаторічної наркотичної залежності.
Ми повинні готувати штурмовиків, операторів дронів, саперів і командирів відділень, а не замінювати собою державну систему наркологічної допомоги.
Так само очевидно, що проблема не вирішується підтримувальною терапією. Метадон не повертає людину до повноцінного життя. Він лише дозволяє контролювати залежність. Частина людей справді використовує цей шанс, щоб поступово відмовитися від наркотиків. Але інші продовжують шукати нову дозу, незалежно від того, де перебувають: у цивільному житті чи вже у війську — і саме там наражають оточення на смертельну небезпеку.
Горизонт дискусії
Оприлюднення кількості наркозалежних, які потрапили до "Скелі", має бути відправною точкою для фахового, публічного пошуку відповіді на питання, що потрібно відкорегувати, щоби СОУ поповнювались людьми, які готові рятувати, а не яких, навпаки, потрібно рятувати.
Сьогодні від цієї категорії представників страждає саме вищезгаданий штурмовий підрозділ, завтра вони масово опиняться в інших бригадах. Причина — всі вони отримують людей із однієї системи мобілізації, одного медичного відбору і одного механізму ухвалення рішень. Або, як стверджує Ольга Решетилова, "мобілізація людей з залежностями триває, і це стає проблемою багатьох підрозділів, не тільки "Скелі"".
Тож час суспільству поставити складніше запитання: як знайти баланс між необхідністю поповнювати лави СОУ і не допустити до них наркозалежних, які є небезпечними для побратимів і які схильні до підриву бойової дисципліни?
Ця дискусія має включати наступні блоки:
а) мобілізаційна політика держави; б) принципи роботи ТЦК і ВЛК; в) організація медичного відбору і, зрештою, г) ставлення громадян України до власного обов'язку захищати країну.
Проблеми Війська — це не суто його проблеми. Це проблема суспільства, яке доросле і розуміє роль СОУ у збереженні того, що ми досі на вулицях говоримо українською.
Андрій Оністрат, старший офіцер Збройних сил України